Українська римована поезія
Там, де мов струна, бринить потік,
Там, де ніжно пахне черемшина,
Там мені кохана Батьківщина
Ллє у серце калиновий сік.
Солов'їв рубінові серця
Стелять світлу пісню на світанні.
Я віддам тобі своє кохання,
Вип'ю воду із твого лиця.
Любицьке! Моє ясне село,
Чиста повість смутку і любові,
Я живу в твоєму кожнім слові,
Ти- моя душа, моє чоло.
І де б я не був, в якім краю-
Згадую полів духмяні далі,
Тиху пісню радості й печалі,
І все більше рідний край люблю.
Батьківщина
Зразу камінь валиться з плеча,
Як почую мову українську.
Я святій землі вклонюся низько,
І не згасне серце, мов свіча.
Хліб і пісня- два моїх крила,
Я без них- як літній день без сонця,
Я відкрию з ними в світ віконце,
І воскресне жар мого села!
(Ігор Калиниченко)
.....................................................................................
.....................................................................................
Чого ми відцурались Батьківщини
Чого ми відцурались Батьківщини?
Чому вкраїнська мова нам не мила?
Як можна не любити Україну,
Цю землю, що як матір, народила?
Чого лікуєм душу самогоном
В той час, коли живуть "пани пузаті"?
Чому добро шукаєм за кордоном,
Не бачучи його у власній хаті?
Чому завжди ми прагнемо чужого,
Співаючи весь час пісні російські?
Скажіть же мені, люди, ради Бога:
Чого ми так поводимось по-свинськи?
Допоки гадів будемо терпіти,
Втопивши душу в сумі і печалі?
Єднайтеся! Шевченка заповіти
Зовуть і кличуть нас в майбутні далі.
Закрийте пельки клятим комуністам,
Зніміть кайдани тоталітаризму!
Наповнимо мерщій коханням чистим
Свою стражденну й втомлену Вітчизну.
(Ігор Калиниченко)
.....................................................................................
.....................................................................................
Серпанком далі оповиті
Серпанком далі оповиті,
Блищить смарагдами роса.
Лежать стрільці у стиглім житі,
Й над ними слава не згаса.
Що може буть найкращим в світі,
Ніж полягти за рідний край,
І ставши сонцем у блакиті,
Закрить від бурі небокрай!
Лежать стрільці, бо за Вкраїну
Зчепились з бандою на смерть,
І били гадів до загину,
Наповнив чаші гнівом вщерть.
Розквітла кров червоним маком,
У землю душі перейшли.
Якщо ти йдеш цим славним шляхом-
В зажурі голову схили.
Серпанком далі оповиті,
Лежать герої край села.
Вони живі, вони не вбиті,
І буря сонце не здола!
(Ігор Калиниченко)
...................................................................................
...................................................................................
Нестиму я в душі вкраїнський стяг
Й боротимусь за щастя і свободу,
Бо я обрав важкий і світлий шлях-
Служити українському народу!
(Ігор Калиниченко)
...................................................................................
...................................................................................
Моя Україно
Моя Україно, квітучі поля,
Трояндами пахне солодка земля,
Наповнює серце небесна блакить,
І сонце нам очі вогнем золотить.
Моя Україно, чарівні краї,
Сміються і плачуть в гаях солов'ї,
В криницях намисто горить голубе,
І зорі очима цілують тебе.
Моя Україно, світання краса,
Із квітів і трав золотиста коса.
Зеленим барвінком сплелися в ній знов
Надія і віра, пречиста любов.
Моя Україно, бажаю тобі
Недолі не знати й не гаснуть в журбі,
Здоров'я і щастя, краси і тепла,
Й щоб мова співуча весняно цвіла!
(Ігор Калиниченко)
....................................................................................
....................................................................................
Засміялось сонце над степами,
Стрепенувся вересневий гай,
Як розцвів п'янкими прапорами
Мій коханий український край.
Шепотіла яблуня привітно
У зеленім запашнім саду,
Коли небо, чисте і блакитне,
Обняло пшеницю золоту.
Гомоніла неспокійна річка,
Що ми волю, волю здобули,
А калина й шовкова смерічка
Всім святкові коси заплели.
Незалежність! Щастя ти жадане!
Ми тебе чекали все життя.
І встає, як сонце полум'яне,
Перед нами світле майбуття.
.................................................................................
.................................................................................
Не бував я в чужинських краях
І не пив із чужої криниці.
Рідний дім і порепаний шлях-
Це мій храм і священна дзвіниця.
Рідна жменька святої землі
Поселилась назавжди у серці.
Хмільно пахне калач на столі
І полин в золотій табакерці.
Україна, як матір моя,
У дніпровій колисці гойдала,
Захистила, як ніч солов'я,
І піснями мене напувала.
Краще спати в дірявій труні
В ріднім полі, росою залитім,
Ніж в далекій чужій стороні
Бути славним, багатим й великим.
Не покину я отчий поріг
І вклонюся родині доземно.
З'їм гіркий український пиріг
Замість чортових страв іноземних!
......................................................................................
......................................................................................
До чого докотилась, Україно?
До чого дожились твої сини?
Твій подих затихає щохвилини,
У сутінках я чую дух труни.
Чому в свої козацькі чисті душі
Ми ллєм потік російського багна?
Гниють серця у нас, неначе груші,
І справа тут не в тім, чия вина.
Відмовившись від Симона Петлюри,
Від мови, рушників і Кобзаря,
Ми втратили і пам'ять, і культуру,
Згаса у хмарах нації зоря.
Прокиньтесь, браття! Встань, моя Вкраїно!
Порвіть кайдани клятого ярма!
Багаттям стане враз мала іскрина,
І зникне назавжди гірка зима!
......................................................................................
......................................................................................
Коли встають світанки сині
Або метелиця мете,
Дарую серце Україні,
Таке ласкаве і просте.
Чи то шумує в полі збіжжя,
Чи листопади б'ють крилом-
Дарую душу Запоріжжю,
Сповиту миром і добром.
Коли вертаюсь я з дороги
Під світлі заспіви дібров,
Дарую отчому порогу
Синівську вдячність і любов.
Коли негода б'є громами
І тануть в сумі довгі дні-
Спішу до мами, йду до мами,
Немов до сонця на землі.
Про калину та березу
Червона калина, чому похилилась,
Червона калина, чому зажурилась?
"Мене береза у землю втоптала,
Листя спалила, гілля порубала!"
......................................................................................
......................................................................................
Блукаю даллю синьою,
В долині маки рву.
Тебе я Україною
Коханою зову.
Вдихаю пісню зоряну
Хмільного солов'я.
Ти з райдуги сотворена,
Батьківщино моя!
Пшениця, сонях, овочі,
Над річкою місток...
Вплітаю квіти сонячні
В зелений твій вінок.
Ти стелиш над отавами
Барвисті рушники,
Блакитними загравами
Горять твої зірки.
У хмарах закосичених
Все небо голубе.
З усіх країв незлічених
Люблю одну тебе.
Тобі- мої неспівані
Замріяні пісні,
Ти радощі нестримані
Даруєш навесні.
Блукаю за долиною,
Озерами пливу.
Тебе я Україною
Коханою зову.
І хай свої оклуночки
Тягають москалі,
В моєму серці грудочка
Батьківської землі!
........................................................................................
........................................................................................
Рідна мова
Рідна мово моя, що є краще за тебе,
Що бринить наймиліш і співає ясніш?
У тобі шум гаїв, усміх сонця і неба,
Ти ростеш у душі, як зелений спориш.
Рідна мово моя! Ти жагуча криниця,
Ти черешня в цвіту, солов'їна струна.
Кожне слово, мов зоряна крапля іскриться,
В кожній пісні горить сонцесяйна весна.
Рідна мово моя, в тобі сила козацька,
Вільний подих степів, осяйна далечінь.
Проведуть бандуристи по струнах зненацька,
І злетиш ти, мов сокіл, в ясну височінь.
Рідна мово моя! Ти душа України,
Ти в мені гомониш, як потік буйних вод.
Треба сіять в серця твої чисті зернини,
Щоб навіки воскрес український народ!
(Ігор Калиниченко)
..............................................................................................
..............................................................................................
Я не бидло, я- людина,
Мене бурі не збороли.
Ще не вмерла Україна
І не вмре, не вмре ніколи!
Геть проклятих комуністів,
Глитаїв і кучмократів,
Всіх російських шовіністів
І фальшивих демократів!
Довго ви із нас знущались,
Вижимали, гади, соки.
Ми німіли, ми мовчали,
Мов колодязі глибокі.
Та в житті усе не вічне-
Ваші мури похитнулись,
І багно комуністичне
У агонії надулось.
Скоро суд настане грізний,
Загудуть Дніпро і гори,
І розтане дух залізний,
Зникнуть темні коридори.
На святому трибуналі
Вас засудять, як фашистів,
І в своєму ж таки салі
Захлинетесь ви, нечисті!
Встане ненька-Батьківщина,
Задзвенить пшениця в полі,
І настане та година,
Коли всіх зустріне доля.
Золоті ворота щастя
Нам відкриє сонце в небі,
Зникнуть бурі і напасті,
І нічого більш не треба!
..........................................................................................
..........................................................................................
Вони зустрілись там, де глод
В журбі схилився на берізку.
Він- український патріот,
Вона- завзята комуністка.
Він синьоокий, молодий,
Вона- дурна селянська баба.
Так стрілись промінь золотий
І відцвітаюча кульбаба.
Юнак живе майбутнім днем,
А баба плаче за минулим.
У нього в серці світлий щем,
У неї- чорний і похмурий.
Він як Петлюра, за народ
Готовий лізти прямо в пекло.
Він лютий ворог п'яних морд,
Таких, як ця старуха Векла.
Вона- праобраз й прототип
Всіх кравчуків і симоненків,
Очима глипає "глип-глип"
І розливає побрехеньки.
Вона кричала про "Союз",
Він говорив про Україну.
У неї батько вмер, як трус,
А в нього дід- за Батьківщину.
Заматюкалась і пішла
Та люта баба божевільна,
А патріотові гула
Вишнева слава солов'їна.
Стоїть в журбі зелений глод,
Махає крилами берізка.
Гучніє слово "патріот",
Вмирає слово "комуністка".
..............................................................................................
..............................................................................................
Якщо чорна зрада торкнеться тебе,
І втратиш ти рідну, кохану людину,
То знай, що на білому світі живе
Твоя незрадлива, свята батьківщина!
..............................................................................................
..............................................................................................
Квітка-Україна
Як радісно ввечері стежкою йти
У синім степу поміж трав кучерявих,
І квітку чарівну у лузі знайти
В сріблястім вбранні діамантів яскравих.
Наповнює душу п'янкий аромат,
В гаю солов'їна мелодія ллється.
У тиші ночей і в грому канонад
Ця квітка ясна Україною зветься.
Я ніжно до серця її притулю,
Відчую кохання і болісну муку,
Побачу село й рідну хату свою,
Криницю, садочок і мамині руки.
Як вогник у нашім нелегкім житті
Ця квітка для нас неповторна, єдина.
Як сонце, сплелись пелюстки золоті,
Немов пресвята українська родина.
Розлогі смереки, квітучі поля,
Блакитний туман і сади яблуневі,
Це все- Україна, кохана земля
З ясними очима джерел кришталевих.
Цвіти, розквітай кольоровим вогнем,
Любов'ю наповнюй серця незігріті.
З тобою ми щастя жадане знайдем,
Для мене завжди ти найкраща у світі!
(Ігор Калиниченко)
........................................................................................
........................................................................................
Братам-українцям
Не кажіть- "Навіщо жити,
І в журбі отак згасати?",
Треба колосом незмитим
Рідні ниви засівати.
Де ви, лицарі й гетьмани,
Уставайте, відгукніться!
В бур'янів колосся в'яне,
А в пшениці- золотиться.
Хай з нас кожен прокладає
Щастя зоряні дороги,
Чорний вітер не здолає
Наші рідні перелоги.
Українці! Рідні браття!
Ще прийде весела днина.
Хай живе в серцях багаття
І квітує Україна!
..........................................................................................
..........................................................................................
Пам’яті В’ячеслава Чорновола
Хмільно пахне в саду матіола,
Зеленіє духмяна трава.
Патріота Славка Чорновола
Дев'ять літ вже на світі нема.
Будуть весни рожево буяти,
І без зайвих "чому?" і "чого?"
Збереже Українонька-мати
Світлу пам'ять про сина свого.
(Ігор Калиниченко)
.....................................................................................
.....................................................................................
Лише Україна
Заніс рідний вітер у серце зернину,
І чисте колосся з душі проросло.
Лише Батьківщина, лише Україна
Покладе надію мені на чоло.
Ідуть місяці і роки без упину,
Й немало спливло вже тієї води.
Лише Батьківщина, лише Україна
Залишиться в серці моїм назавжди.
За волю стоятиму я до загину
І прапор Шевченка онукам віддам.
Лише Батьківщина, лише Україна
Світитиме вічно прийдешнім вікам.
Не згасне народ, що по вільній стежині
Ітиме до щастя, тепла й доброти.
Лише Батьківщина, лише Україна
Всіх нас приведе до святої мети!
(Ігор Калиниченко)
.....................................................................................
.....................................................................................
Плекаймо добро і надію
Плекаймо добро і надію
І вірмо в прийдешній наш день,
Рожеву закохану мрію
Вплітаймо в віночок пісень.
Очистим серця від полови,
Засіємо в душах зерно,
І щастя лице кольорове
Загляне у наше вікно.
Ми скоро відродимось, браття,
Засяє весняний розмай,
І чисте вкраїнське багаття
Любов'ю наповнить наш край.
Але, склавши руки без діла,
Не можна чогось досягти.
Тому натягаймо вудила
І їдьмо скоріш до мети!
(Ігор Калиниченко)
.......................................................................
.......................................................................
Жменька рідної землі
В чистім полі, де злітають
В синє небо журавлі,
Ніжно серце зігріває
Жменька рідної землі.
Вона пахне хлібом-сіллю,
Світлим гомоном лугів,
Полиновим євшан-зіллям,
Таїною давніх днів.
Вона пахне теплим літом,
Свіжим чистим молоком,
Юних весен білим цвітом,
Золотим п'янким зерном.
Землю цю не раз орали
В роки щастя і біди,
Засівали, обробляли
Наші прадіди й діди.
Жменька ця полита кров'ю,
Бо її у люті дні
З найпалкішою любов'ю
Захищали трударі.
В ній- духмяний цвіт акацій,
М'яти трепетні листки,
В ній- важка селянська праця,
Що вкладають земляки.
Їй віддам жагучу ласку,
Поцілую, мов святу.
Це- душі моєї частка,
Що дарує доброту.
Йдуть літа, зникають люди,
Затихають скрипалі,
Та у серці завжди буде
Жменька рідної землі.
............................................................................
............................................................................
